Бережанська Районна Рада

Офіційний Веб-сайт

Бережани
Друк

Бережани

Бережани — чарівне галицьке містечко з дивовижними ландшафтними краєвидами, цікавими архітектурними ансамблями, стрілецькою славою Лисоні і віковою хронікою найстарішої гімназії краю. Годинник на вежі ратуші століттями невпинно чатує час і відбиває поважні дати: 632-ліття першої писемної згадки про наше поселення, 477-ліття надання місту Магдебурзького права та 202-ліття гімназії.

Родина Сенявських отримала ці землі у власність ще в ХV сторіччі. Вона поширила свій вплив на 17 замкових комплексів! Чи не в усіх гучних авантюрах ХVІ-ХVІІ сторіччя в хроніках зустрічаються імена когось із Сенявських. І хоча кажуть, що своє багатство й силу родина може зберегти нерозтраченими протягом трьох поколінь, рід Сенявських проіснував, прогресуючи, 176 років!

У 2001 році Кабінет Міністрів України прийняв рішення про створення Державного історико-архітектурного заповідника, признавши тим самим унікальність нашої спадщини і перспективу її збереження та відродження. Гості та туристи міста із захопленням оглядають ратушу і руїни замку, Святотроїцьку, Вірменську і Святомиколаївську церкви, Парафіяльний костел, палац Потоцьких у Раївському парку, будівлі з традиційними для XVIII ст. заїжджими дворами.

Це у нашому місті голубить водяне плесо 600-літнє озеро, снуються дивовижні легенди з-над берегів Золотої Липи, передмість Адамівка, Рай, Лісники, Хатки, Золочівка, Малинівка, живе достовірна історія про перебування Яна Собеського і Ференца Ракоці, Івана Мазепи і Петра І, про діяльність незабутніх просвітителів з роду Лепких, Андрія Чайковського, Дам'яна Савчака, Франца Коковського, Михайла Західного, Володимира Бемка.

Виховані на святих сторінках історії, бережанці закарбували своє ставлення до неї в пам'ятниках Т.Шевченку, Б.Лепкому, А.Чайковському, українському січовому стрілецтву, учасникам визвольних змагань, пам'ятних таблицях І.Франку, О.Кульчицькій, В.Чорноволу, а в дні Помаранчевої революції відстоювали перемогу на Майдані Незалежності в Києві.

Бережани сьогодні відомі своїм склозаводом, гімназією, агротехнічним інститутом із найбільшим в області спортзалом, футбольною і волейбольною командами, хоровими і танцювальними колективами, кількістю виданих книг і поетичних збірників за роки незалежності України.

Бережани — частина нашої великої історії, яку можна відчитати з численних історико-краєзнавчих нарисів, путівників, сайтів. Та найкраще пізнавати її, мандруючи вулицями міста і алеями Раївського дендропарку, залами музеїв — краєзнавчого, книги, письменника Б.Лепкого, переслідуваної церкви, склозаводу і просто вуличками та околицями.

Запрошуємо до Бережан – „опільської Швейцарії” Галицького краю. Відкрийте для себе місто, що назавжди залишило за собою славу Подільських Атен!


 
Друк

ПАМ’ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ

НАЦІОНАЛЬНОГО ЗНАЧЕННЯ


Замковий комплекс

Постав стараннями руського воєводи Миколи Синявського на болотистому острівку поміж двома рукавами річки Золота Липа у 1534-1554 рр. і впродовж двох століть був могутньою оборонною спорудою та головним помістям власників. Наступними володарями замку були Чарторийські, Любомирські, Потоцькі. З приходом австрійського панування замок втрачає своє оборонне значення, і тут влаштовують броварню, розквар­тировують австрійські і польські полки, розміщують склади. Воєнні події Першої і Другої світових воєн спричинилися до початкової його руйнації. Все ж замок залишається візиткою Бережан і великою притягальною силою для кожного шанувальника архітектурної величі, навіть, якщо вона в руїні.

Знаходиться під опікою Державного історико-архітектурного заповідника.

 



Замкова каплиця

Збудована разом із замком у 1554 р., розбудована в XVII ст., удекорована відомим майстром скульптури Йоганом Пфістером, стала усипальницею роду Синявських і здобула славу «перлини європейської архітектури». Її надбання — саркофаги Синявських — зберігаються в замку Скали Піскової (Польща), а надгробки — у монастирі Капуцинів та Олеському замку.

Державний історико-архітектурний заповідник, до якого належить замковий комплекс, підготував проект реставрації каплиці і шукає кошти на її відродження.

 



Ратуша

Архітектурний символ міста Бережани, якому 19 березня 1530 р. надано статус Магдебурзького права. Починаючи від першої половини XVII ст., ратуша незмінно формує облік центрального Ринкового майдану. Спочатку дерев'яна, вона постійно зазнавала нищівних пожеж. Сучасна постала на місці кам'яної попередниці у 1803 р. А в 1811 р. увінчується годинниковою вежею. Перший поверх слугував для крамниць, а другий з 1805 по 1924 рік — гімназії. В даний час тут розмістилися міська рада і чотири музеї.

Знаходиться під охороною Дер­жавного історико-архітектурного запо­відника.



Парафіяльний костел

Першою культовою спорудою за оборонними валами міста став костел Різдва Діви Марії. Задумав будівництво в 1600 р. на південно-західному пагорбі Адам Гієронім Синявський, а закінчила культову споруду і освятила її в 1625 р. дружина Ельжбета. Постійні напади татар визначили архітектуру дзвіниці, яку збудували в 1741 році в стилі оборонної вежі, а костел обнесли муром з бійницями.

Донині збереглися елементи декору роботи Йогана Пфістера та перекази про те, як тут у 1726 р. відспівували останнього з роду Синявських Миколу Адама. Збереглася і вмурована в стіну пам'ятна мармурова таблиця про несподівану смерть 19-річної доньки Потоцького — Софії.

Храм неодноразово потерпав від нападників, відроджувався і декілька разів змінювалася конфігурація вежі. Своє багатолітнє призначення пам'ятка втратила у післявоєнний час і використовувалася під складські приміщення і спортивну школу. В 1996 році костел повернуто римо-католицькій громаді міста, проведено ремонтні роботи інтер'єру, перекрито дах, відновлено каплицю у південній частині подвір'я.


                                                              Церква Пресвятої Трійці

Веде своє літочислення від 1626 року, коли її, дерев'яну, було перебудовано. В історії будівництв і перебудов відомо декілька дат: 1748-1768, 1893-1903. Славиться іконостасом, чудотворним образом Богородиці, подарованим Папою Римським Олександру Синявському, фрагментами мощів Івана Хрести­теля, хорами. На відзнаку 100-ліття від дня народження о.Маркіяна Шашкевича в церкві було встановлено меморіальну таблицю, яка, на жаль, втрачена. Під час канонічних візитацій церкву відвідували митрополити Сильвестр Сембратович, Атанасій, Андрей Шептицький.

У повоєнний час прибули у Бережани переселенці з Польщі, які привезли і передали до церкви свої священні реліквії: Євангеліє у зеленій обкладинці, 4 фелони з блакитного шовку, 4 ікони: образ Богоматері — Трируччя, Водохрестя, Молитва Ісуса перед вознесінням, об'ява голуба, Молитва Ісуса перед стратою та дзвони.


Церква св.Миколая

Значиться в історії міста від початку XVII ст. Бароковий іконостас, у розкішних рамах образи Богородиці і св. Миколая, веселкове проміння з підкупольних кольорових шибок створюють відповідний настрій для спілкування з Всевишнім. Зелений моріжок навколо дерев'яної споруди, складеної з важких брусів без єдиного цвяха, ось уже чотири століття смарагдово стелиться під великодні кошики і дзвінкі гаївки, вщерть виповнюється людом на Водохреща і Спаса. Не раз припізнілому прихожанину доводиться стояти вже в надбрамній дзвіниці. І тоді, піднісши голову, бачиш як виграє на дзвонах Воскресну мелодію паламар.

У радянську добу церква була зачинена, і лише в 90-х роках XX ст. її знову повернули до життя, засвітивши під куполом старий світильник. Духовне відродження приводило на недільні відправи стільки людей, що довелося зробити від заходу прибудову, що змінило традиційну архітектуру дерев'яної церкви.

 



Бернардинський монастир

Розпочав свою історію з побудови костелу св. Миколая в 1683 р. на честь бережанців, які брали участь у переможному бою над турками під Віднем. Монастирські будівлі виросли в 1716-1742 рр. Обнесені власним муром, вони входили в оборонне кільце валів міста. Щорічні відпусти в день св. Антонія збирали сюди бережанців різних церковних громад та люд навколишніх сіл.

За радянських часів монастир зліквідовано і облаштовано виховну колонію для неповнолітніх правопору­шників. У 2001 році в ньому було відкрито церкву, де відбуваються відправи.


 


 

Палац Потоцьких у Раю

Збудований у 1760 р. і присто­совується виключно для відпочинку. Особливого розквіту досяг наприкінці XVIII ст., коли стає резиденцією княжни Ельжбети Любомирської. Вона навіть переміщує сюди деякі цінності з Бережанського замкового комплексу.

Після 1816 р. новий власник Олександр Потоцький ініціює перебудову палацу, надаючи йому яскравих рис класицизму. Тут зосереджується велика бібліотека (більше 4,5 тис. книг), родинний архів, живописні полотна, серед яких знаходилися твори визначного художника-баталіста Яна Матейки та Рембрандта. На основі палацових архівних зібрань було підготовлено декілька інформаційно насичених історико-краєзнавчих розвідок. З метою оглянути палацову бібліотеку сюди влітку 1894 р. приїздив Іван Франко.

Після Другої світової війни палац розділяє долю Раївського парку. Він руйнується, перебудова в 60-х та 90-х рр. призвела до пошкодження його стильових особливостей.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 23 серпня 1963 р. його визнано пам'яткою архітектури національного значення.




 
Друк

ПАМ’ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ

МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ

 

Магістрат

Будинок, збудований на поч. XIX ст., донині на південному фронтоні зберіг зображення герба з австрійських часів. Саме цей атрибут є зримим підтвердженням того, що споруда на нинішній вул. Банковій будувалася як адміністративна і мала назву Магістрат.

Двоповерхова будівля, увінчана флюгером на декоративній металевій підставці, пов'язана з багатьма подіями міста. У кінці XIX ст. тут знаходився найбільший зал у Бережанах, який використовували під концерти та різні урочистості, а на відзначенні 100-річчя появи "Енеїди" І.Котляревського з промовою виступав сам Б.Лепкий, тодішній учитель гімназії. Зберігся цей зал і дотепер. Двічі на тиждень тут провадять свої репетиції хор "Просвіта" та хор церкви св. Миколая. В цьому будинку знаходяться художня школа, архів, фільмотека.

Перебуває у віданні Державного історико-архітектурного заповідника.


Комплекс Вірменської церкви

(церква з дзвіницею)

 

Храм постав у 1764 р. Головний вівтар присвячено Непорочному Зачаттю Найсвятішої Діви Марії, а два бічних — св. Анні і св. Григорію Просвітителю. Посередині даху збудовано вежу-сигнатурку. Високий фронтон над входом прикрашала ніша з мальованою фігурою св. Григорія Просвітителя.

На території комплексу знаходилися старий цвинтар, сад, будиночок старої плебанії, де колись містилася вірменська школа, а деякий час гімназія винаймувала її під класи. В радянську добу в церкві розмістили складські приміщення, у 1990-х рр. передали в користування церкві св. Трійці.

З 2004 р. це об'єкт Державного історико - архітектурного заповідника.



                              Будинок на вул. Вірменській

Приваблює перехожих портиком із чотирма колонами коринфського ордеру та переказами про те, що у період з 1828-1829 рр. тут квартирував під час навчання в гімназії відомий будитель Галицької Руси, просвітитель Маркіян Шашкевич. Встановлено, що це був будинок канцеляриста Кудрикевича, пізніше гімназійного професора А.Пащинського. В 50-60 рр. XX ст. тут розмістився Будинок учителя, при якому було зорганізовано знаменитий вчительський хор під орудою В.Кулікової-Епік, дружини репресованого письменника Епіка.

Сьогодні це офіс Державного історико-архітектурного заповідника.

 


                                   Будівля „Рідної школи”

За переказами, будинок був збудований під поштове відділення вкінці XIX ст. (ймовірно у 1885 р.), а в 1918 р. його придбало „Українське педагогічне товариство „Рідна школа. До початку Другої світової війни діти з українських родин початкову освіту здобували в „Рідній школі". Окрім того, тут розмістилося товариство „Українська бесіда" з читальним залом, адвокатська канцелярія д-ра В.Бемка, кооператив „Народний дім".

Будинок стоїть на розі вулиць Шевченка і Руської, і його еклектика, історизм, а в декорі фасаду елементи українського модерну захоплюють кожного перехожого.

Знаходиться у віданні Державного історико-архітектурного заповідника.


                                Синагога

Руїни Великої синагоги — це дві стіни, що, здається, тримаються лише на почуттях істинних любителів старовини та безпечності власників гаражів, які господарюють тут зі своїми та державними автомашинами вже не один десяток літ і, можливо, не відають, що їх транспортні засоби стоять у колишніх класах єврейської духовної школи «Габанус». На їх очах руйнується не просто синагога 1718 р., а відгомін історії єврейського народу. Німецька окупація принесла масове знищення цього народу: 3000 чол. було розстріляно у 1943-1944 рр. на пагорбі Окописько. Там збереглися і залишки першого поховання від 1624 р.


              Банк

 

Еклектика і модерн споруди, що з'явилася на площі між будівлями класичного стилю Магістратом, Повітовою радою та Будинком освіти в 1910 р. як банк, і тепер захоплює перехожих. До неї не можна звикнути, якщо ти навіть щодень ходиш попри неї і це ствердить кожен бережанець, а гість міста обов'язково вирізнить її своїм захопленням.

 

 



Гімназія

Спомини про її перенесення зі Збаража до Бережан і відкриття 2 вересня 1805 р. перебрав від своїх попередників знаний гімназист, письменник Богдан Лепкий і переніс на сторінки мемуарної книги «Казка мойого життя». Примістили перших 5 класів відразу в ратуші на другому поверсі з надією, що з часом буде збудовано нове приміщення. Класів збільшувалося, гімназія розширилася до 8 років навчання, а нове приміщення з'явилося на південно-західному пагорбі міста лише у 1914 р. Події Першої світової війни на ціле десятиліття відклали перенесення гімназії, а прихід німців у 1941 р. змусив гімназистів знову повернутися до ратуші. Останні випускні іспити відбулися у лютому 1944 р., і тільки в Незалежній Україні у 1993 р. колишні гімназисти мали змогу знову зібратися в рідній альма-матер. Організаторами зустрічі стали дирекція, педагогічний колектив відновленої гімназії, яка розмістилася в будівлі колишньої школи-інтернату на вул. Руській.

 


 

                Цвинтарі

Про існування перших цвинтарів при церквах та костелах відомо здавна. Бережанський цвинтар виник за містом на розпорядження австрійської влади у 1784 р. і є ровесником Личаківського цвинтаря у Львові. Цінний мистецькими надгробними скульптурами та іменами спочилих тут видатних людей Бережанщини — професорів і учнів гімназії, громадських і мистецьких діячів, учасників Паризької комуни — привернув увагу львівського дизайнера книг, фотохудожника Андрія Кіся, який створив фотовиставку «Сакральні пам'ятки Бережанських цвинтарів».

Військові поховання, які розсипані в Бережанах і околицях, — це теж окрема сторінка історії краю, яка розповість про учасників повстання в Австрії, про полеглих бійців 55-го австрійського полку, про українських січових стрільців та солдатів Першої світової війни, про українсько-польську війну 1918-1920 рр. Тут знайдете у мирному співіснуванні могили воїнів УПА, Червоної армії, Вермахту, жертв репресій НКВС.

Окремими острівками вічного спочинку стали поховання січових стрільців у Посухові, УГА в с. Лісники, австрійських вояків під Лисонею в Бережанах та в с.Лісники, турецьких воїнів у Мечищеві, Нараєві, Лопушній, Гутиську тощо.

У 1990 р. між селами Рай та Лісники започатковано новий міський цвинтар.

 


 

                                                                 Лисоня – олімп національного духу

Оспівана поетами гора слави українського січового стрілецтва Лисоня вписала Бережани до визначних патріотичних центрів, що випромінюють
енергетику патріотизму. Якщо упро­довж вересневих днів 1916 року тут кривавилось надією на незалежність України життя молодого українського цвіту, то всі наступні роки люди несуть сюди свою пам'ять і признання за велику жертовність. 
Тут 30 липня 1989 р. на знак віри в прийдешність української незалежності молодий хлопець із сусіднього села Шибалин Іван Здирко виніс синьо-жовте знамено. Сюди висаджено калинову дорогу. В 1994 році відновлено високу могилу і встановлено пам'ятник-меморіал УСС та каплицю, куди щороку відбувається веле­людна проща. Певно, що саме звідти зачерпнули бережанці наснаги, і біля 2000 чол. стали в колони Помаран­чевої революції на Майдані Неза­лежності в Києві у кінці 2004 р.

 


 

Раївський парк

Бережанський Рай — місцевість на західній околиці міста, що славиться надзвичайно красивими краєвидами. Ще в середині XVII ст. Адам і Єва Синявські ініціюють зведення тут мисливського палацу та розбиття парку. Але політичні обставини виявляються сильнішими від величі природи: в 1709 р. палац руйнують, при цьому знищуючи також вдале поєднання природної краси та вмілих людських рук.

 Лише з 1760 року князі Чарторийські повертають місцевості загублені досягнення прекрасного. Розбивається новий парк, на основі природних ставків створюється мережа штучних озер. У такому відпочинковому статусі парк проіс­нував до 1939 р. Після Другої світової війни втратив своє естетичне значення. Лише на поч. 1970-х рр. його починають відновлювати — розчищають ставки та озера, до збережених старих дерев висаджують близько 50 видів деревних і чагарникових порід.

 


 

Урочище Монастирок

Село Лісники на західній околиці Бережан уже само по собі історія. Перша згадка про його існування старша від міської — 1368 рік. А природним шедевром краю є урочище Монастирок. Назва його походить від невеличкого монастиря, духовною основою якого слугувала дерев’яна церква. Перекази відносять його зародження ще до XVI ст., в ревізії від 1728 р. вказано, що тут проживало 4 ченці. Користувався монастир постійним пастирським благословенням тогочасного львівського греко-католицького митро­полита Варлаама Шептицького. В часи Першої світової війни церква була пошкоджена, а в травні 1980 р. спалена.

Та особливої привабливості сучасному урочищу надає його при­родна естетика, гармонійне поєднання лісових масивів з рукотворним озером, яке наповнюють навколишні цілющі джерела.

Значною геологічною пам'яткою урочища є „Чортів камінь” — вапняковий останець, якому природні фактори (вітер і вода) надали дивовижної форми. Він — об'єкт багатьох легенд та переказів, а один з ченців, ймовірно, залишив про себе пам'ять для наступників: вибив на „Чортовому камені” розп'яття Ісуса Христа. Після Другої світової війни його понівечено, але нещодавно відновлено.

Урочище Монастирок має притя­гальну силу як для місцевих жителів, так і для гостей нашого краю.

 


 

Папірня

Була заснована на Бережанській греблі у 1805 р. й проіснувала до 1870 р. Її власників можна легко прослідкувати за водяними знаками, які відтворюють ініціали чи герби. До 1816 р. на папері переважали літери ІХL — Ізабелла княжна Любомирська, володарка Бережан, а потім герб Потоцьких та літери SНР — Станіслав граф Потоцький, які успадкували володіння бережанських маєтностей.

Папірня, як на той час, була досить велика. За кількістю робітників займала друге місце серед галицьких папірень, поступаючись лише Піллерівській в с. Шкло Львівської обл. На ній працювало 12 робітників, які переробляли 3-4 тис.ц ганчір'я на бібулу для тютюнових фабрик у Монастириськах, Винниках та Ягольниці (Львівська і Тернопільська обл.).

У відділі мистецтв наукової бібліотеки ім. В.Стефаника зберігається літографія А.Лянге "Бережанська папір­ня". В музеї книги можна побачити оригінальний папір, якому в цьому році виповнюється 200 років.

 


 

Бережанський став

Північну околицю Бережан омиває великий та живописний став. Його походження губиться в геологічному минулому Землі. Вперше джерела згадують про нього в договорі від 23 грудня 1487 р., коли власниця навколишніх земель Анна Хухновська продала його міщанинові Петрові Тичці за 150 гривень. Пізніше Рафаїл Синявський 11 червня 1515 р. знову продає став Яремі та Катерині Юхнам, отримавши за це 180 гривень і три флорини. Впродовж XVI-XVIII ст. він органічно вписується в природньо-оборонну систему Бережанського замкового комплексу. Ще в першій половині XX ст. став займав площу 25 кв. км і його використовували для відпочинку, зокрема як місце різноманітних літніх і зимових видів спорту.

В наші дні став продовжує залишатися цінним природним об'єктом краю, придатним для активного відпочинку та розвитку туризму. В північній частині знаходиться гідро-орнітологічний заказник „Кашталівка”, де зустрічається вели­ка різноманітність рід­кісних водоплавних птахів. Над ставом проходить транскон­тинентальний пташиний перелітний шлях.